Брати Кирило і Данило Яковлеви – військовослужбовці ЗСУ та громадські активісти з Харкова. Під час повномасштабної війни боролися з окупантами як снайпери та вели ютуб-канал, де публікували відео про військову службу. Зараз займаються іншими завданнями.

В інтерв'ю 24 Каналу брати Яковлеви розповіли про те, як "випадково" стали снайперами, реформи в ЗСУ та якою зараз має бути мобілізація. Більше про це – читайте далі в матеріалі.

Важливо "Резерв+", ШІ та космічне управління: що нового відбувається у цифровій трансформації Міноборони

Як у небезпечних екстремальних умовах, де є загроза смерті, ви зберігаєте сміливість жартувати один над одним? Чи це захисний механізм організму?

Кирило: Вже давно якось звиклись. Коли багато чого проходиш, бачиш, то просто звикаєш. Насправді організму просто легше, коли ти все переводиш в якісь жарти. Тому постійно намагаємося розрядити обстановку. Крім того, ми ж робимо контент на YouTube. Усе, що в нас є, наприклад автівки, амуніція, – це завдяки тому, що в нас є підписники, які нам допомагають.

100% того, що ми маємо, – це донати. Від держави в нас нічого немає. Підписникам цікаво, коли ми щось цікаве робимо. Тому ми вибрали такий формат, що робимо і корисне для держави, і для людей, і для себе також. Це розваги.

Данило: Треба ще зауважити той факт, що ми ж то розуміємо, що знімаємо, і ми не граємо роль. Ті люди, які були з нами на позиції, розуміють, як ми поводимось. Ми не підіграємо, щоб якось вийти чи щось зробити, щоб люди сказали "вау". Ми поводимось так само як і поводимось на бойових.

Зрозуміло, що деякі речі ми робимо більше по фану, тому що це прикольно. Ми ходимо, щось робимо, іноді таке дивне. Однак ми це робимо, бо це цікаво, і ми розуміємо, що людям теж цікаво буде показати деякі моменти. Наприклад, як ми з піхотою спілкуємось на деякі дивні теми.

Повне інтерв'ю з братами Яковлевими: дивіться відео

Є моменти, коли військові можуть поводитись некрасиво або зробити не дуже хороші речі. Один наш побратим вдарився головою в дерево. Зрозуміло, що затупив, не побачив вночі дерево, вдарився і смішно впав.

Кирило: Це було смішно, бо це була евакуація. Йому стало погано і потрібно було відвезти його до автівки. Ми пішли вночі по лісу, це було в Куп'янську. Падали міни, горів ліс, був дим, важко дихати. Було важко вийти, ми постійно блукали, бо там ходили вперше чи вдруге. Думали, що наші хлопці з іншого підрозділу нас застрелять, тому ми там співали гімн на весь ліс, є відео.

Данило: Це справжня ситуація. Це не те що ми робимо спеціально на камеру. Ми йдемо по лісу, нам кажуть російською: "Стой, кто идет". І ми такі: "Ще не вмерла Україна, слава Героям, Укрзалізниця, паляниця". Почали казати все, щоб не застрелили. Тому що у тебе буквально 3 секунди, щоб відповісти й хлопці зрозуміли, що ти не противник.

Кирило: У них також темний ліс, нічого не бачать, міни падають, десь вибухи.

Тож ми його виводили, дійшли до машини. Це близько, кілометра від лінії бойового зіткнення було. Вже відносно спокійно. І він просто знімає броник і шолом, спотикається і вдаряється головою в дерево. Ми виїжджаємо з лісу, він просто сидить і каже нам, що у нього болить голова. Ми питаємо, що трапилось. Він каже, що головою вдарився.

Просто це настільки смішно, що він був пару діб на позиціях, де падали гради, міни. Там наші побратими отримали поранення: хтось рук, хтось ніг, по-різному. Дрони літали. Потім ми виходили з лісу, міни прилітали. Є відео моменти, як осколки падають нам на голову або гілля якесь. І він вже дійшов в безпечне місце і просто вдарився нормально так головою.

Це дуже смішний момент, з якого ми посміялися, і з ним разом посміялися. Головне, що він живий і здоровий, в нього зараз все добре. Однак викладати таке в інтернет – не всі зрозуміють. Хтось би міг подумати, що ми з нього сміємось.

Який був найкумедніший момент або найсмішніша історія, яку ви можете згадати, про яку можна розповісти точно?

Данило: Якщо згадувати Куп'янськ, Лиман Перший, ми були у піхоти на позиціях і після штурму залишилися у них ночувати. Наказу ніякого не було, ми залишилися там, де нам сказали. Вже під ранок, година 4 – 5, коли почало світлішати, ми лежимо в бліндажах з піхотою, спимо. І тут чуємо, що хтось каже: "Х**ли, здавайтесь". Ми відкриваємо очі, одразу беремо зброю, адже розуміємо, що ми це почули, значить це хтось сказав поруч з нами, менше метра від нас. Максимально близько, в притул.

Ми підриваємось і не розуміємо, хто це сказав, що за ситуація. Це, виявляється, просто наш хлопець з суміжного підрозділу. У нього, якщо чесно, "кукуха вже вилетіла".

Кирило: Він до цього просто людей бачив, по лісу ходили. Ми там з ним були на позиціях за день до цього. Він казав, що бачить людей, які ходять в спортивних костюмах. А ти ж на війні й не думаєш, що людина буде жартувати.

Данило: Є моменти, про які не жартують.

Кирило: Так. Однак зранку на позиціях крикнути російською: "Х**ли, здавайтесь", коли всі сплять, це було дуже лячно. Потім ми вже зрозуміли, що це він, і відпочивали далі.

Чому ви взагалі вирішили стати снайперами? Що найскладніше в цій роботі або що найцікавіше, що вас привабило?

Данило: Це було випадково. На початку повномасштабного вторгнення наш побратим "Гамлет" запропонував купити в нього 308-й калібр, гвинтівку Remington 700. Тоді всі щось шукали, щоб купити й не бігати зі звичайними "калашами", а щоб було щось цікавіше. От він і запропонував нам забрати, було дуже дешево.

Ми в нього забрали й думали, як почати рухатись в цьому напрямку. Почали розвиватися, навчатися. Однак не те що не думали, ми не розуміли, наскільки це важко організаційно та фінансово. Ця робота така, що змушує тебе розвиватися. Ти повинен кожен місяць бути краще, тому що у тебе можуть бути: нове обладнання, нові засоби, нові патрони, нова гвинтівка.

Брати Яковлеви
Брати Яковлеви / Інстаграм Данила Яковлева

Ви самі собі маєте купувати це все?

Данило: Ми все самі купуємо. Нам армія не дала нічого.

Кирило: По-перше, нам ніхто нічого не пропонував, а якщо навіть пропонували, це було низького рівня. Останнє, що нам пропонували, – це отримати шкарпетки.

Тобто держава надає щось просте, а ви хотіли щось більше?

Кирило: Ні. У нас так вийшло, що ми оформились на початку січня 2023 року. У 2022 році ми просто ходили під чорним прапором. Ми не були тоді оформлені, але їздили на позиції. Тобто ми просто вдвох десь ходили, щось робили під Києвом.

Данило: Ми чекали на оформлення в один підрозділ, але там щось не вийшло, бо він перейшов в інший.

Кирило: Нас просто годували сніданками. У листопаді 2022 року ми знайшли підрозділ, де хотіли служити. Потім понад місяць нас оформлювали. І коли ми вже прийшли в підрозділ, то в нас було майже все. Тобто на такому рівні, що у нас була своя автівка, яку нам допомогли купити люди, своя зброя – гвинтівка. Потім нам зброю ще видали, були два автомати.

Щодо амуніції: штани, берці, шоломи і навушники – у нас вже було все своє. Ми нічого не просили. У нас така політика – якщо нам не треба, віддайте хлопцям.

Данило: Тим паче у нас є ресурс, мінімальна медійка. Ми багато років займаємося громадсько-політичною діяльністю. У нас є друзі та побратими, бізнеси, які ми знаємо, які нам довіряють. Ми знаємо, що якщо нам щось треба, – ми можемо попросити, і нам це безпосередньо закриють. Зрозуміло, ми не часто цим користуємося. Зараз ми не на бойових, тому не користуємося.

Однак минулого року на свій день народження ми збирали 3 мільйони на купівлю "Хамві" для підрозділу ГУР МО, нашим товаришам. Ми знаємо, що у нас є друзі, яких попросимо і нам закриють 3 мільйони гривень.

А снайперська справа – це великий творчий момент. Якщо людина любить щось творче, хоче проявитись організаційно та інтелектуально, робить це органічно, то це їй дуже сподобається. Тому що там ти постійно маєш розвиватися.

Наприклад, нам подарували нову метеостанцію, яка коштує тисячу доларів, щоб рахувати вітер, поправки, температуру. І щоб з нею розібратися, ти повинен витратити мінімум місяць. Те ж саме з гвинтівкою – як встановити, чистити тощо.

Кирило: Коли у 2022 році нас ще не оформили, ми все це дізнавалися через інтернет, через друзів, знайомих. У нас є побратим "Стаф", який є снайпером багато років. Ми йому дзвонили – й по 3 години телефоном він нам пояснював, як розбиратись з тим чи іншим.

Усе, що в нас з'явилося зі зброї, з набоїв, – це все ми самі. Потім, коли оформились в підрозділ, там майже нічого не видавали, крім набоїв 5.56.

Данило: Усі знають, що видають мінімальний мінімум.

Кирило: Ну це було тоді (2023 рік – 24 Канал), зараз, можливо, ситуація краща.

Данило: Якщо ти хочеш почуватись краще, бути ефективнішим, ти повинен сам собі все знаходити. У нас позиція така, що ми краще собі самі все знайдемо.

У кінці 2024 року на зимову кампанію для нашої групи ми через Олену Мандзюк (блогерка – 24 Канал) зібрали мільйон гривень. Ми закупили на всю нашу групу якісні теплі речі, які використовують європейські та американські спецпризначенці.

Кирило: Можна чекати, прийти на штаб і сказати, щоб дали форму, і тобі дають… Минулого року нам запропонували форму, видали куртки. Ми всі тоді сказали, що відмовляємось, що ніхто це брати не буде. Тому ми вирішили звернутись до Мандзюк, поспілкуватись і пояснити, хто ми, що ми хочемо купити і навіщо. Вона допомогла зібрати мільйон гривень, і всі ці гроші до останньої копійки ми витратили на військову форму.

Що робити військовим, у яких немає друзів та волонтерів? Знаю багато історій, коли хлопці кажуть, що якщо вони хочуть щось нормальне, то самі ці купують. Чому держава не забезпечує?

Данило: Ми кілька років за це пишемо. Якщо трішки торкнутися політичного аспекту, то ми граємося в демократію, коли Росія грається в перемогу.

У нас держава хоче і свободу слова, і демократію, і щоб всім було добре, і щоб всі каву пили, і білий налив. А з іншого боку – у нас Росія, яка авторитарна, у якої є чіткий наказ і всі його виконують. У нас такого, на жаль, немає. У нас є місцеві бюджети, місцева влада, ОТГ. Вони можуть забезпечувати військових дуже добре. Я кажу не тільки про одяг. Є дуже багато речей, які можуть робити місцеві органи влади, бюджети й закривати потреби більшості військових. Це не проблема.

Деякі експерти навіть кажуть, що той же Київ міг би забезпечувати себе системами ППО або чимось подібним.

Кирило: ЗРК може купити, багато чого.

Данило: Фонд "Повернись живим" може багато чого, а місцеві бюджети "не можуть"… Міністерство оборони теж працює. Зрозуміло, що Міністерству оборони не вистачає реформування і філософського задуму. Ми туди ходимо, наші друзі ходять, долучаються до нарад, до якихось важливих процесів. Однак це дуже повільно, тому що ми граємося в добрих людей.


Зустріч представників військової мілітарі спільноти з Рустемом Умеровим / Інстаграм Данила Яковлева

А як тоді має бути, на вашу думку?

Данило: Повинно бути так, як в Харкові. Ворог хотів наступати, а міська влада сказала, щоб комунальною технікою не квіти висаджували, а дали військовим, які не мають копати лінію оборони лопатами. Харків розробляє план фортифікації. Усі цементні заводи міста мають робити фортифікації, а не якусь фігню. Тоді воно буде ефективніше, бо виходить, що, з одного боку, ми хочемо перемоги, а з іншого – хочемо бути для всіх хорошими.

Кирило: Ми ведемо до того, що це відповідальність і Міноборони, і місцевих рад, і всіх інших.

Данило: І людей також.

Кирило: Міноборони зараз стало краще, ніж у 2022 – 2024 роках. Воно зараз цифровізується, робить звіти, перевірки, трансформації. Однак ви повинні зрозуміти, що це почалося нещодавно. Прийшов Рустем Умєров, дав людям можливість робити ті чи інші речі, або хоча б не заважати. І вони почали працювати.

Однак у нас мільйонна армія і ми воюємо на повномасштабній війні. Тобто зробити за рік те, що не робилося 30 років, – нереально. Усі повинні це розуміти. Одяг видають? Видають. Якість погана? Погана. Однак, щоб зробити нову, треба її вигадати, кодифікувати, перевірити. Це цілий ланцюг. Потім потрібні тендери. Розігнати всіх корупціонерів від цих тендерів.

Тобто це ось такий довгий ланцюг дій, які ти повинен робити. Наприклад, якщо ми цього року почнемо робити рукавички для Збройних Сил, то в кращому випадку можемо їх отримати наступної зими.

Данило: Є бюджети. Наприклад, в Києві бюджет 80 мільярдів гривень. Київ може спокійно поїхати в Європу на заводи, поговорити та сказати, що для наших хлопців, киян, потрібні речі, купити їх там зі знижкою. І коли боєць з Києва мобілізуватиметься в армію, він заходитиме в приміщення і йому будуть давати не тільки те, що Міноборони дає, а якісніші окуляри, навушники. Місцева влада може це робити, і їй ніхто не забороняє.

Тут питання в тому, що у нас немає пріоритетності витрачання бюджетних коштів. У нас кожен робить, що хоче. Просто так неправильно.

Знаєте, як кажуть, що дійдуть до Заходу України, то там почнуть щось робити. Це неправильно. Ми повинні розуміти, що в Ужгороді, Івано-Франківську, Львові, Луцьку у нас є заводи, виробництво. Ми ж там можемо багато чого робити: сітки, колючі дроти, бетонні споруди – все, що хочеш, щоб везти це на фронт. І це буде оптимальний варіант.

Наприклад, в Харкові теж можна налагодити це виробництво. Однак там є загроза влучання балістики, а тут немає. Ви ж розумієте, що зробити з бетону конструкцію, яку збиратимуть як конструктор і ставитимуть на полях, – набагато легше, ніж це робити військовим, які самі працюють лопатами.

Це може бути причиною демотивації. Є випадки, коли люди приходять в ТЦК і їм стає погано, вони помирають. Однак у нас, крім "радянської армії", є класні підрозділи, куди люди можуть йти добровільно і отримати 100% комплектацію. Наприклад, "Азов", Третя штурмова бригада, "Хартія". Що робити з такою різницею?

Кирило: Потрібно брати приклад з кращих і робити армію краще, щоб до тебе йшли.

А щось робиться?

Кирило: І робиться, і не зовсім. Щодо цих історій, коли, наприклад, зупиняється серце, хтось помирає від пневмонії, я нещодавно бачив відео, як в Полтаві помер хлопчик через зупинку серця на уроці фізкультури. Це ж не означає, що ми не будемо дітей в школу водити, так? Такий один випадок може бути раз на рік з усіх шкіл і дітей, а це мільйони.

Так, але тема мобілізації чутлива, її одразу підхоплюють.

Кирило: Через наше військо проходить дуже багато людей – десятки тисяч. Приходять нові, звільняються, переводяться. Це великий організм, і є 1 – 2 випадки, коли щось стається. Наприклад, зараз все ще є коронавірус: людина може прийти в ТЦК з ним, мати останню стадію і просто там померти. І все. Тут потрібно розрізняти: якщо це масштабне явище – це одне, якщо це одиничні випадки – це інше.

До теми В Одесі чоловік заліз на дерево заввишки з п'ятиповерхівку: він перебував у розшуку за СЗЧ

Щодо інших підрозділів, ви навели приклад "Азову". Його заснував Андрій Білецький, там закладались добровільна основа та мотивація. Насамперед люди йшли туди добровільно, і зараз також йдуть. У Третій штурмовій, яка у складі 3 армійського корпусу, також є мотивація. Туди обирали кращих з найкращих людей.

Навіть наш побратим Дмитро Кухарчук "Сліп", коли почав їздити по в'язницях, шукати ув'язнених, то обирав не всіх підряд, як деякі брали, а він брав найкращих з ув'язнених, мотивованих. Він не просто питав, хто за що сидить і брав їх.

Як вам ідея мобілізовувати ув'язнених?

Кирило: Це супер. Ми казали, що треба було давно це робити.

Данило: А нам казали, що ЗСУ – це не тюрма, що у нас не російська влада.

Кирило: У 2022 році ми дуже багато мобілізували (ув'язнених – 24 Канал). Наприклад, хтось продавав траву. Поганий вчинок? Так. Але ми його тримаємо за державні кошти в тюрмі. Яку користь він там приносить? А так, пішов в армію.

"Сліп" повідомив, що вже вдалось мобілізувати майже тисячу чоловіків з в'язниць. Це дуже багато. І вони їх не просто мобілізували, вони їх навчають, в них гарне ставлення. Мабуть, не можна казати публічно, як вони зробили внутрішню систему. Однак так, як вони це зробили, – мені дуже подобається. Підхід відрізняється. Я знаю, як інші підрозділи зробили – у них по-іншому.

Данило: Проблема ув'язнених лише в тому, що ті люди, які приймали це рішення, не прописали чіткий механізм і порядок. Це дуже хитка тема, яка до кінця не продумана.

Наприклад, є законопроєкт про мобілізацію, який зробили "на коліні", аби швидше його прийняти. Те ж саме і тут. Зараз найкращий час отримати індульгенцію за свої погані вчинки. Якщо людина хоче заплатити кров'ю за свої погані вчинки, то держава повинна дати можливість це зробити. Однак держава повинна дати чіткі умови, коли ця кров буде зарахована. На жаль, деякі аспекти та механізми до кінця не продумані. Те ж саме з мобілізацією.

Мобілізація – це не лише про набір людей. Мобілізація – це про реформування системи набору людей у військо. Це повинні бути не тільки чоловіки, а й жінки.

Ви підтримуєте мобілізацію жінок? Чи це має бути добровільно?

Кирило: Ні, жінки добровільно.

Данило: Ми багато разів казали, що в армії є велика нестача людей, які б займалися забезпеченням. На забезпеченні сидять старі логісти.

А що потрібно робити?

Кирило: Кухарі, SMM-спеціалісти, фотографи, відеографи, бухгалтери, економісти, логісти, робота на складі та стабілізаційних пунктах. Дівчата можуть працювати в штабах – S1, S2, S3.

Це не на нулі, ви маєте на увазі?

Кирило: Ні-ні.

Данило: Нам в армію потрібні люди, які можуть нормально писати. Є такий момент, як службове розслідування. На ці посади ставлять людей, які три слова можуть без помилки написати. Однак у нас в країні випускаються багато професійних юристів. Навіщо ми ставимо на ці посади будь-кого? Дайте ці посади професіоналам. Просто зробіть так, щоб людина не повинна була проходити пекло мобілізації задля цієї посади.

Так само з логістами. У нас 80% волонтерів – це дівчата, які знаходять все, що треба для війська. Швидкість нереальна, якість добра, ефективність велика. Візьміть цих дівчат і скажіть, що для них у війську є посада. Робити те саме, але отримувати зарплату, гарантії – й вони можуть бути корисними більше, ніж зараз.

Зверніть увагу Чи можуть в Україні почати мобілізацію жінок: що кажуть юристи

І у нас виходить, що ми прибрали старих людей із забезпечення, поставили туди молодих, амбітних, хороших. Ми звільнили багато чоловіків для інших справ, де потрібні чоловіки. Дуже багато дівчат хочуть служити, але потрібно для них створити адекватні, правильні умови.

Кирило: Хоча б зробіть контракт на рік або два роки. Щоб було зрозуміло, що ти не приходиш в "кабалу" якусь, як чоловіки. Це наш обов'язок, така Конституція, я не проти. Вписався, все, працюємо далі. Я не хочу служити, він також, але ми зобов'язані. Тому ми пройдемо цей шлях, а коли держава скаже, що ми вже не потрібні, ми розвернемося і перші підемо з армії.

Однак зробіть для дівчат умови. Ось зробили для хлопців віком з 18 до 24. Зробіть і для інших подібні.

Ви, до речі, ті контракти вважаєте справедливими?

Кирило: Ні. Я пішов добровольцем в 19 років у 2014 році, прослужив 3,5 роки. У мене немає ніяких порушень статуту, доган, але я нічого не отримав за це.

Тобто як нічого?

Кирило: Ну, заробітну плату.

Данило: Лише проблеми зі здоров'ям.

Кирило: Я тоді отримував 10 тисяч гривень зарплати. Таких, як я, багато. У мене побратим проходить службу з 2014 року, потім "Азовсталь", Маріуполь, полон і т.д. Повернувся з полону і далі проходить службу. Має 2 дитини, жінку й орендовану квартиру. Усе, що в нього було, він втратив в окупації. Там, де в нього будинок, зараз бої, і за 10 років він отримав від держави нуль.

Данило: Наскільки ця ситуація себе виправдала? Якщо вірити статистиці, скільки молоді підписало контракт за мільйон гривень? Це ж взагалі копійки. Ці кошти можна було б витратити на те, щоб добудувати у Києві будинки, багатоповерхівки. Роздати ці квартири військовим, які втратили помешкання в окупації.

Більше про це Контракт для 18 – 25-річних, виїзд за кордон і "бусифікація": якою буде мобілізація у 2025

І ви утримуєте людей, які не думатимуть, коли настане демобілізація, а думатимуть, де стріляти, де воювати. Тому що цей військовий буде розуміти, що за його спиною сім'я, у якої вже є свій дім. Не треба дружині думати, де знайти 20 тисяч гривень в Києві на квартиру. Витратьте ці кошти в нас на території, в Україні.

Хочу повернутись до теми мобілізації жінок. Де гарантії, що я попаду саме туди, куди хочу? Нехай до жінок ставлення лояльне, а як щодо чоловіків? Якщо чоловік хоче бути юристом, де гарантія, що через місяць він не опиниться в піхоті?

Данило: На мою думку, деякі посади треба зробити цивільними. Зараз така ситуація, що нам в армії потрібні всі, хто хочуть. Наприклад, якщо дівчина хоче бути відеографом або SMM, навіщо їй проходити БЗВП (базова загальновійськова підготовка – 24 Канал) і всі ці моменти, 3 місяці "гнити" на полігоні. Вона демотивується там сильно, бо всі розуміють, які там бувають умови. І вона у військо вже не дуже хоче. Навіщо це робити? Якщо вона хоче, дайте їй можливість без цього.

Ми розуміємо, що вона не буде воювати з автоматом. Але за ці 3 місяці вона вже може пройти шлях і напрацювати базу. І так треба зробити з багатьма напрямками.

Хто має це зробити?

Кирило: Ми до цього йдемо. Зараз будуть корпуси (корпусна система – 24 Канал) – і там це буде набагато легше. Зараз, якщо ти приходиш в рекрутинговий центр, то в тебе проблем майже не буде. Однак є різні випадки.

Наприклад, людина приходить і каже, що вона таргетолог, її оформлюють, а потім виявляється, що вона нічого не вміє або поводить себе погано. Куди її дінеш? Звільнити не може, тримати у себе також не комільфо, тому що тобі потрібно звільнити посаду, щоб знайти туди нормальну людину. І ти її просто переводиш. Куди? Звісно, в піхоту.

Ви повинні розуміти, що якщо ви приходите і хочете бути кухарем в армії, то це не просто так, – ви повинні вміти щось робити.

Данило: Ти вмієш, ти приходиш і робиш. Не працює варіант, коли ти приходиш в армію, щоб там вчитись. Навіщо? Ти будеш займати дуже багато часу.

Кирило правильно сказав, що з появою корпусів ситуація на фронті зміниться. Повинна змінитись і в армії, тому що зараз ті люди, які командують бригадами, будуть комкорами (командири корпусів – 24 Канал), і вони повинні будуть отримати звання генералів.

Усі ці люди, які зараз полковники, – це військові нової генерації, які з 2014 року воюють. Вони розуміють, що є поняття "бойового генерала". Це той генерал, який реально бігав з автоматом і знає, що таке поля, "нуль". А не той, який вийшов з академії й все життя був хтозна-де.

Михайло Драпатий, Кирило Буданов, Вадим Сухаревський – ці всі люди мають довіру. Той же Денис Прокопенко, Андрій Білецький. Чи дають дорогу молодим генералам?

Кирило: От приклад з нами. Ми хотіли стати снайперами, тренувалися. Пішли служити в підрозділ, були в ССО, Русі опору. Намагалися там служити, але через певні причини в нас там не вийшло служити так, як ми хотіли. Ми перевелися і зараз займаємося іншими речами.

Знайшли собі місце і проходимо службу, виконуємо накази командира, але зараз ми не снайпери. Ми все одно приносимо користь. Так, ми не на "нулі" зараз, але приносимо користь в інших речах, про які пізніше зможемо вже розповісти.

З приводу генералів, Буданов – командувач ГУР, Сухаревський – командувач Сил безпілотних систем, Драпатий – командувач Сухопутних військ ЗСУ, Білецький – командир корпусу, "Редіс" – командир корпусу, Верес – командир полку, Герой України. Тобто вони ростуть і не тільки ж вони. У цих бригадах і підрозділах ще дуже багато талановитих молодих людей, які стануть офіцерами або вже стали.

Я нещодавно зустрічався з побратимами з третього корпусу, з якими у 2014 році починав служити. Вони були солдатами, зараз вже підполковники, майори. Це дуже приємно. Я знаю цих людей, вони сиділи в окопі недалеко від мене.

Але скільки відсотків таких молодих генералів, яким довіряють стати полковниками, підполковниками, командирами?

Данило: Цього більше, ніж достатньо. Корпус, штаб управління корпусом – це сотні людей. Чому ми писали про те, що треба дивізії, корпуси? Корпуси зараз взагалі всім дали, хоча ми писали, що треба дати тільки тим бригадам, які вже перевищують свій ліміт по кількості людей. Є бригади, всі їх знають. Дайте їм більше можливостей, нову техніку, більше фінансування – і буде більше результатів.

Вирішили всім одразу дати корпуси – ну добре. Але тут теж дуже добрий момент програється. Корпуси – це штабний елемент, там дуже багато людей. Зараз всі бойові хлопці, які раніше були на посадах лейтенантів, старлеїв, капітанів, будуть ставати майорами, підвищувати свій рівень: майори до підполковників і так далі. І ми чималу кількість бійців – а це дуже багато хлопців – піднімемо суттєво у званні.

Не пропустіть Найбільша реформа під час війни: як ЗСУ та НГУ переходять на корпуси та чи спрацює ця система

Навіть цей невеликий відсоток, що зайде в генеральський корпус, для нашої армії дуже добре. Тому що ці люди – майбутні керівники всієї армії. Людина на рівні своєї бригади показує ефективність. До прикладу, Драпатий – командувач Сухопутних військ. Ви ж бачите, його призначили, і як змінилась після цього ситуація взагалі щодо Покровського напрямку.

Є Deep State, його фахівці зробили крутезну аналітику, як змінилась ситуація після того, як Драпатого призначили командувати цим напрямком. Динаміка смерті росіян збільшилася, кількість захоплених територій зменшилася. Але ситуація в тому, що у Драпатого ставлення до людей інше.

Кирило: Драпатому дуже сильно довіряють люди. Тому що армія – це дуже велика сім'я, всі один про одного щось кажуть, знають. Наприклад, Сухаревський почав створювати СБС, тоді ж заявок також багато посипалося. Зараз проблема у тому, що мало знають про людей і не розуміють, що це окремий рід військ, але важливу роль грає авторитет – коли довіряєш людині.

Данило: Він почав в інтернеті реагувати на скандали та різні ситуації. Це дуже добре, що генерал таке робить. Навіть той самий Сухаревський. Ми з ним особисто познайомились при цікавих ситуаціях. Це людина великого рангу, командувач дуже великої потужної структури. Ти з ним зустрічаєшся в неформальній обстановці, людина говорить: "Так, хлопці, замовте собі поїсти, це наказ". Я кажу: "Якщо в армії дають такі накази, то я тільки радий їх виконати".

Чи дають їм дорогу? Чи ми перестали бути цією "радянською армією", якою зараз, по суті, є російська?

Кирило: Дорогу здужає той, хто йде. Ось це єдина відповідь, яку можна тут дати. Зрозуміло, що є дві системи. Одна – стара, як у нас в країні, корупційна система. Депутати, чиновники, які вже мільйони років сидять, і вони не хочуть це віддавати. Тут приходять молоді, починають казати, щоб робили ось так. От вони борються проти молодих.

А посувають таких закоренілих?

Данило: Звісно. Чудовий приклад, як ми познайомилися з Катериною Черногоренко, заступницею міністра оборони з цифровізації. Золота людина. Ми з нею познайомилися, коли нас запросили на захід. У нас там була неприємна ситуація, ми підійшли сказати, що не сподобалося, бо нам повідомили, що вона організатор. Ми тоді не знали, хто вона. А вона каже: "Добрий день, я заступниця…". Ми такі: "Ого, нічого собі".

Кирило: Ми підійшли пожалітися, що стільців не дали.

Данило: Ми почали з нею комунікувати, вже понад рік спілкуємося, товаришуємо. Армія+, яку вона зробила, і цифровізація, яку вона провела в армії, – дуже сильно знищили корупцію там, всі ці махінації про 200 доларів за відпуску або переведення.

Тобто реально є зміни?

Данило: Тепер ти не раб системи. Наприклад, ми з братом нещодавно переводились. Раніше треба було брати аркуш і ходити, принижуватися по всіх кабінетах, щоб зібрати ці підписи для переведення. А зараз я в Армії+ взяв собі в кав'ярні лате на безлактозному молоці, круасан і сидів в застосунку заповнював анкету.

Мені через три години приходить погодження. Наступного дня сказали, що я не так зробив. Я переробив – і все, пішло вперед. Все, я майже на переведенні. Там дуже багато рапортів вже зробили. Корупцію це дуже сильно знищує. Навіть зараз зробили аналітичний центр по Delta. Усі ураження тепер аналізуються, є бали.

Кирило: Тобто успіхи є. З 1991 року армією майже ніхто не займався. У 2014 році почалася війна, теж ніхто не займався. Зараз є командири, є підрозділи. Так, важко, є багато проблем. Сьогодні знову виклали відео, як ТЦК когось б'є, хапає. Але якщо ми будемо просто казати, що все погано, то що з цього? Треба йти, виправляти, намагатися спілкуватися з чиновниками, командирами.

Якщо є можливість, можна добитися, знайти собі місце у війську, почати кар'єрний ріст. Довіряєш Андрію Білецькому? Тоді 3-й корпус тебе чекає. Денису Прокопенку? Тоді К-2. Будь-які підрозділи, всі їх знають. Не хочете йти у звичайні сухопутні підрозділи, ідіть до Саші Ярмака (Сили безпілотних систем – 24 Канал).

Є чоловіки, які скажуть про те, що коли олігархи всі будуть воювати, депутати і їхні діти… Водночас говорять, що є ізраїльська армія, де і жінки, і чоловіки після 18 років мають пройти службу, неважливо, чи ти депутат, чи міністр. Чи вважаєте ви, що зараз багаті не служать, а бідні мають служити? Чи справедлива ця система?

Данило: Я впевнений, що в Ізраїлі теж є корупція. І в нас є. Якщо хтось вірить, що ми будемо жити в ідеальному світі, де не буде корупції, де всі роблять те, що повинні... Нам наскучить дуже швидко.

Крім того, дуже вдалий приклад: ти йдеш вулицею, на твою жінку і дітей нападає злочинець, починає їх бити. У тебе є вибір: або ти їх захищаєш як чоловік, або ти починаєш кричати, що поки не приїде поліція або СБУ – ти не будеш їх захищати. Тут така сама ситуація.

Я маю право критикувати всіх. У 2014 році був Майдан. Були потрібні? Пішли. Потім батько пішов служити, дід пішов. Усі пішли служити. Тут питання в тому, що коли прийдуть росіяни, то вони вже не будуть питати. Ти піди й виконай свій борг перед країною, перед своєю сім'єю і самим собою, а потім вже повернись і без питань підходь до будь-якого депутата, чиновника або когось іншого і питай з них.

Кирило: Так само з корупцією. Коли людина не може донести недопалок до смітника, але пред'являє депутатам, що вони корупціонери, або якщо не вміє їздити й паркуватися згідно з ПДД і пред'являє корупціонерам, що вони погані, – то це говорить про "ціну" цієї людини.

Нас теж критикують, кажуть, що ми щось не те або не так робимо. Критика постійна була, є і буде. Але важливий елемент – від кого ця критика надходить. Нам на YouTube про Бахмут написали під відео, що це все постанова та графіка. Я пропонував поїхати разом і зробити цю графіку ще раз. Критика буде, і якщо вона надходить від адекватної людини, яка щось змогла в житті досягти – я кажу не про гроші – то таку критику треба слухати.

Данило: Є важливий момент: всі розуміють – чим більше буде людей у війську, тим швидше ми переможемо, тим менше людей загине, тим швидше і більше повернеться додому. Чому? Тому що буде легше проходити службу, буде більше часу на тренування, різні підготовчі заходи, відпустку, ротації.

Те, що когось там хапають і хтось чекає, що сини депутата підуть… Це раніше в фільмах королі йшли першими, а в реальному житті є гроші й ти за них вирішуєш. Корупція є? Є. Винні люди? Винні. Але зараз варто зрозуміти, що якщо ми будемо всі казати, що "а я не піду, поки там хтось не піде", тоді вибачайте.

Росіяни згодні з цією позицією. Якщо їх запитати, чи хочуть вони, щоб в Україні люди не йшли до війська, поки не підуть сини якогось Порошенка, Кличка, то вони скажуть: "Так, не йдіть. Ми самі прийдемо, і ми все за вас зробимо. Тільки ми вже добровільно-примусово підемо штурмувати Польщу, Литву, Латвію, Естонію". Там вже не будуть питати. Усі, хто залишиться на окупованих територіях, або сядуть, або підуть до війська.