Владислава Василюк з родини військових, тому з дитинства знала, з якими труднощами зіштовхуються їхні близькі. Тож навіть і не думала пов'язати своє життя з військовим, поки у свої 20 років не познайомилася з майбутнім чоловіком – Денисом Василюком, пілотом винищувача Су-27.

Разом вони провели 9 щасливих років. Мріяли про переїзд, про дитину, про майбутнє. Але рік тому, 17 травня 2024-го, Денис загинув на Харківщині – його літак збила російська ракета. Перед смертю він встиг урятувати піхоту.

У рамках проєкту "Життя після втрати" Владислава Василюк розповіла 24 Каналу свою історію – про любов, втрату чоловіка і життя після.

Варте уваги Останнє "люблю", тиша і жодної відповіді: що писали військові рідним перед загибеллю

Денис "Флеш" Василюк народився 17 січня 1994 року в Джанкої, що в Криму. З дитинства любив туризм, займався бальними танцями та був душею компанії. Водночас був дуже мудрим, іноді у Владислави складалося враження, наче він насправді набагато старший за свій вік.

Денис любив небо і мріяв літати на винищувачі Су-27. У 2022 році в його літак влучила блискавка, але позивний отримав не лише через цей випадок. Денис любив комікси Marvel та DC – і Флеш був його улюбленим супергероєм, а ще він був швидкий наче блискавка. Так і отримав позивний "Флеш". Владислава переконана, що небо та літаки справді були призначенням її чоловіка.

Він завжди робив те, що хотів, і за що не брався б – у нього завжди все виходило. Він був унікальний в цьому. Дуже працьовита, світла та щира людина. Я таких називаю: "Людина з великої літери", бо за свої 29 років я не зустріла більше нікого схожого на нього з такими людськими якостями. Він був – наче ангел серед нас, і я це кажу не через те, що це мій чоловік,
– розповіла Владислава.

Пілот Денис Флеш Василюк
Пілот Денис "Флеш" Василюк / Фото, надане 24 Каналу

Владислава і Денис познайомилися навесні 2016 року через спільних друзів. З першої зустрічі між ними була така легкість, наче знали один одного вже 100 років, згадала дружина. У 2018 році Денис освідчився коханій у Парижі, просто перед Ейфелевою вежею. Казав, що приготував велику промову, але так розхвилювався, що сказав усе просто як є.

"Кажуть, наче душі домовляються про зустріч. І таке відчуття, що ми дійсно домовилися. Такого контакту у мене ні з ким не було, це щось унікальне. Це були щасливі 9 років. Звісно, були й кризи, але ми завжди разом розвивалися, у нас були щирі стосунки", – поділилася Владислава.

Владислава і Денис
Владислава і Денис / Фото, надане 24 Каналу

За пів року до початку повномасштабного вторгнення у Дениса закінчився контракт і він звільнився зі служби, бо хотів більше часу проводити з дружиною. Вони мріяли про спокійне вільне життя й планували дитину. Та коли Росія розпочала велику війну – він повернувся до війська, щоб захистити свою сім'ю.

Денис виконував завдання на всіх напрямках, зокрема брав участь у звільненні острова Зміїний. Загинув 17 травня 2024 року на Харківщині, скидаючи бомби на окупантів і рятуючи піхоту. Його наздогнала російська ракета, яка повністю "прошила" літак. Його останніми словами стало: "Я танцюю", що на сленгу пілотів означає: "Маневрую від ракет". Після цього зв'язок обірвався.

Владиславі сказали, що Дениса збили, але він міг і катапультуватися, тож надія ще лишалася. Ось це очікування виявилося найважчим. Згодом таки повідомили, що він загинув під час бойового завдання.

Денис загинув на День народження своєї мами, на ювілей – їй було 55 років. Це просто "кінематографічний" збіг – 17-го народився, 17-го у нас було весілля і 17-го загинув. Я розуміла, що буде неправильно, якщо я зателефоную наступного дня, тому набрала. Вона, мабуть, чекала, що її будуть вітати з Днем народження. Я кажу: "Дєню збили, його більше немає". Це був жахливий крик, який я запам'ятаю на все життя,
– згадала дружина.

Перший день був дуже важкий, а зранку наступного, згадала Владислава, психіка наче заблокувалася, щоб пережити цей жах. Вона хотіла гідно провести свого чоловіка, як дружина льотчика, і як його леді, адже саме так Денис завжди її називав – "моя леді".

"Я прийшла на похорон. Вдягнула сукню, яка дуже йому подобалася. Зробила локони. Я дуже рада, що там було багато людей, але потім це мене ще "наздоганяло". Плітки типу: "Як можна ховати свого чоловіка з нафарбованими губами?" Це жахливо, але люди завжди щось говоритимуть", – поділилася Владислава.

З цього часу життя поділилося на "до" і "після". Владислава по-своєму переживала горе – вела відеощоденник, ходила на різні інтерв'ю – усе, щоб зберегти пам'ять про чоловіка та, можливо, допомогти людям, які також переживають втрату близької людини. Але як би не намагалася врятувати себе від цього болю – від нього не втечеш, він усе одно лишатиметься.

"Знаєте, у мене психіка наскільки добре працює в плані захисту, що іноді, коли розповідаю свою історію, здається наче розповідаю про когось. Бо якщо глибоко копати, то там просто трешак. Це був дуже важкий період, але я собі казала: "Денис був сильний, і я буду". Я уявляю собі, як Денис був би радий, якби я була щаслива, якби продовжувала жити за нас двох – втілила б наші плани, мрії", – розповіла Владислава.

Їй хотілося відкритися світові та розповісти про чоловіка, і це допомагало. Особливо відеощоденники, які були як сповідь – вмикаєш камеру й говориш усе, що на душі. А ще підтримка друзів, як пригадує Владислава, до 40 днів вона взагалі не залишалася одна – хтось із друзів завжди був поруч.

Владислава Василюк
На 40 днів Владислава залишила пам'ять про Дениса на Алеї Героїв / Фото, надане 24 Каналу

Проте найголовніше – треба самому себе рятувати. Так, поруч може бути багато підтримки, але ніхто інший не зможе тебе врятувати.

За 3 роки повномасштабки я придумала собі ілюзію, що Денис просто ходить на роботу, щоб не так болісно було, і грала в цю гру. Я грала в неї ще близько 6 місяців після загибелі Дениса й потім зрозуміла – якщо не прийму реальність такою, як вона є, то так і житиму в цих ілюзіях, а вони до добра не доводять,
– сказала Владислава.

Вже рік як не стало Дениса, і Владислава готується попрощатися з квартирою, де вони жили, адже без нього не зможе там. Вона вірить, що у Дениса була місія у цьому житті, але її власна ще продовжується. У майбутньому вона планує написати книгу про свого чоловіка і про шлях втрати, щоб допомогти людям.

"Час минає, я працюю з психологом, щоб прожити цю втрату. Хоча вона завжди буде в мене, тому що кохання не зникає і після смерті. Але мені не себе шкода, у мене немає позиції жертви. Найбільше мені шкода Дєню. Він дуже любив життя. У нього було багато планів…" – поділилася Владислава.

І тому найбільше жінка хоче, щоб Дениса пам'ятали не лише як льотчика, а як неймовірну особистість, якою він і був. А не просто, щоб після нього залишилася табличка: "Жив, літав, загинув".