Росія – статист, а не головний герой
Реджеп Ердоган готовий виступити посередником. Так би мовити, з царського плеча. Просто демонстрація того, хто зараз "вирішує питання" на Південному Кавказі. Про це пише Ігор Тишкевич, інформує 24 Канал.
До теми Росія втрачає Кавказ і Центральну Азію
Ігор Сєчін кричить про необхідність "врегулювання". Що логічно – тут зав'язані залишки його інтересів щодо золота у Нагірному Карабаху (є надії повернутися), Вірменії та контрабас нафти.
Росія збирається надсилати делегацію до Баку, щоб "вирішити питання" але тихо, без публічних вибачень. При цьому пропонуватимуть варіант обміну азербайджанців на росіян.
Азербайджан та Вірменія погодили текст мирної угоди. Звичайно, без участі Москви (адже Кремль у пікіруванні як з Баку, так і з Єреваном).
Китай різко активізував контакти з Вірменією та тестує логістику через Азербайджан. Та й Пакистан (як найближчий партнер КНР) також активний на азербайджанському напрямі.
Туреччина активізувала політичні консультації з країнами Центральної Азії.
Таким чином, Москва опинилася в ролі статиста на цьому святі життя. І в ролі "прохача" перед азербайджанським президентом Ільхамом Алієвим. Це визначає наступні кроки.
1. Азербайджан піде на обмін. Але тут є деталі. Баку виганяє зі своєї території російську шпигунську мережу і те, що два місяці тому виглядало б як "зухвалість" Алієва, зараз буде подано як "милість" та поступка Росії. Тобто зачистили частину російських шпигунів, і росіяни за це подякували.
2. Договір між Азербайджаном та Вірменією буде підписаний протягом найближчих двох місяців. Це знімає проблеми для логістики вірменського експорту і співробітництва з третіми державами. Окрім можливостей на турецькому напрямку (тут Ердоган підіграє), є і фактор Китаю, який, можливо, де-факто буде гарантом низки турецько-вірменських угод.
3. Варіант контрабанди російської нафти та збільшення обсягів продажу газу через територію Туреччини можливий. Він обговорюватиметься. Але найімовірніше зустрічною вимогою Баку буде допуск азербайджанського газу до російської ГТС для транзиту до країн ЄС. За умови, що Трамп і Путін таки укладуть "газову угоду", і Трамп "продавить" позицію європейських держав. Але це питання ближче до жовтня.
4. У 2025 році до кінця року, найімовірніше, пройдуть нові переговори про будівництво Транскаспійського трубопроводу і є ймовірність початку будівництва вже у 2026 році. Поки що туркменський газ продовжить йти до Туреччини через територію Ірану.
Політична поразка Кремля в регіоні
Таким чином, оформляється ситуація, за якої Росія йде за сценарієм визнання політичної поразки в регіоні, а Туреччина (та Китай) зміцнюють свої позиції. На цьому фоні ключовими стають два питання на 2026 рік.
- Грузія. Тут буде зіткнення російських, турецьких і китайських інтересів. Причому дві з трьох держав на цьому етапі – тактичні союзники.
- ШОС. Туреччина, Азербайджан та Вірменія вже є "партнерами з діалогу" Шанхайської організації співробітництва. Маркером процесів ослаблення Росії буде вступ до ШОС Вірменії та, можливо, Азербайджану. У членстві Анкари Пекін поки що не так зацікавлений – надто потужний учасник. Але, з іншого боку, збалансувати залишки впливу Росії у ШОС повноцінним членством Туреччини також цікавий хід. Словом – тут інтрига серйозніша за грузинський розклад.
Висновок – найближчі півтора року Кавказ та Центральна Азія стануть цікавими для аналізу регіонами. Рідко де можна спостерігати процес щодо мирного видавлювання інтересів колишньої метрополії з колись підкорених територій.
Думаю, зайве говорити, що завершення процесу вплине на баланс сил у Чорноморському регіоні. А також на формат оформлення ініціативи "Тримор'я".
США? А вони просто спостерігачі. ЄС – статисти. Статус трохи вищий ніж у США, але лише тому, що на низку держав Європейського Союзу вплинуть результати переділу сфер впливів.